Сетевая библиотекаСетевая библиотека

Sevastopol 2009

Дата публикации: 02.03.2012
Тип: Текстовые документы DOC
Размер: 153 Кбайт
Идентификатор документа: 52061088_59269196
Файлы этого типа можно открыть с помощью программы:
Microsoft Word из пакета Microsoft Office
Для скачивания файла Вам необходимо подтвердить, что Вы не робот

Предпросмотр документа

Не то что нужно?


Вернуться к поиску
Содержание документа
Прокуратура міста Севастополя










МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Організація та проведення перевірок додержання законів
про банки і банківську діяльність





















2009
І. Завдання прокурорського нагляду за додержанням законів про банки і банківську діяльність

Важливим складником нагляду за додержанням законів, спрямованих на реалізацію економічної реформи і розвиток ринкових відносин, на захист економічних інтересів держави, є прокурорський нагляд за додержанням законодавства про банки і банківську діяльність як це випливає з п. 3 ст. 19 Закону України Про прокуратуру. Зосередження діяльності на додержанні вимог законів у банківській діяльності вимагається від прокурорів у п. 4 наказу Генерального прокурора України від 19.09.2005 № 3гн.
Успіх державної політики країни в цілому великою мірою залежить від стабільності її банківської системи. В умовах сьогодення забезпечення законності в банківській сфері має особливо важливе значення. Нормальне її функціонування дозволяє забезпечити фінансування господарської та соціальної сфери, своєчасну виплату заробітної плати, пенсій, стипендій та інших платежів, ефективне використання та обіг грошових, у тому числі валютних, коштів. У той же час порушення в банківській сфері істотно підривають фінансову систему держави, сприяють розвитку інфляційних процесів в економіці. Тому додержання законодавства в банківській системі має бути постійно в полі зору прокурорського нагляду.
Злочини у банківській сфері проявляються у зловживанні своїм службовим становищем службовими особами суб’єктів підприємницької діяльності, складанні та наданні фіктивних документів з метою одержання кредитів, неналежному виконанні своїх обов’язків службовими особами банківських установ, зловживанні ними при наданні кредитів, недостатньому контролі з боку службових осіб контролюючих органів. Як наслідок, це зумовлює вчинення таких злочинних дій, як розкрадання державного і колективного майна, хабарництво, шахрайство з фінансовими ресурсами, службове підроблення, порушення законодавства про бюджетну систему, зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або посадових повноважень, службова недбалість.
При здійсненні нагляду в даній сфері прокурор вживає заходів як до усунення порушень закону, так і до їх запобігання не лише з боку посадових осіб банківських установ, а й органів, які здійснюють контрольні функції в банківській сфері.
Проведенню перевірки у цій сфері повинно передувати ретельне вивчення низки законодавчих актів, зокрема:
Господарський кодекс України від 16.01.2003 (глава 35);
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 (глави 71,72);
Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 (глава 12);
Закони України:
Про Національний банк України від 20.05.1999;
Про банки і банківську діяльність від 07.12.2000;
Про господарські товариства від 19.09.1991;
Про платіжні системи та переказ грошей в Україні від 05.04.2001;
Про зовнішньоекономічну діяльність від 16.04.1991;
Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті від 23.09.1994;
Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб від 29.09.2001;
Про заставу від 02.10.1992;
Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати від 19.06.2003;
Про організацію формування та обігу кредитних історій від 23.06.2005;

постанова Кабінету Міністрів України Про заходи щодо додаткового забезпечення гарантійних або інших зобов’язань Кабінету Міністрів України, які надаються в забезпечення зобов’язань юридичних осіб-резидентів, та вдосконалення системи відшкодування ними витрат державного бюджету від 27.11.1998 № 1879;
постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 12.12.1998 № 1968 Про посилення контролю за проведенням розрахунків резидентів і нерезидентів за зовнішньоекономічними операціями;
Декрет Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю від 19.02.1993 № 15-93;
Укази Президента України:
Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України від 16.03.1995 № 227/95;
Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки від 12.06.1995 № 436/95.
Ознайомитися з нормативними актами Національного банку України (далі НБУ), які затверджені на виконання вказаних законодавчих актів та розкривають механізм їх дії, зокрема:
Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджене постановою НБУ від 17.07.2001 № 275;
Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затверджене постановою НБУ від 31.08.2001 N 375;
Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою НБУ від 15.12.2004 № 637;
Положення про єдину інформаційну систему Реєстр позичальників, затверджене постановою НБУ від 27.06.2001 № 245;
Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затверджене постановою НБУ від 28.08.2001 № 369;
Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене постановою НБУ від 06.07.2000 № 279;
II. Зміст перевірки додержання законів про банки і банківську діяльність

Перевірка додержання законів про банки і банківську діяльність може стосуватись різних питань та напрямів банківської діяльності.
Підставами для перевірки можуть бути дані або документальні матеріали про можливе порушення законодавства при використанні банками бюджетних коштів, надання кредитів під гарантію Уряду або звернення громадян, які не можуть самостійно захистити свої права, щодо порушення їх прав та законних інтересів службовими особами банківських установ.
При цьому необхідно використовує весь спектр повноважень, наданих прокурору ч. 1 ст. 20 Закону України Про прокуратуру, зокрема щодо доступу до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, у т. ч. і тих, що містять банківську таємницю, вимагати проведення перевірок, ревізій, виділення спеціалістів для участі в них, викликати посадових осіб і громадян та вимагає від них усних або письмових пояснень тощо.
Статтею 60 Закону України Про банки і банківську діяльність (далі Закон) визначений перелік інформації, яка є банківською таємницею. Тому відповідно до вимог ст. 62 Закону вимога державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:
1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;
2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленим гербовою печаткою;
3) містити передбачені зазначеним Законом підстави для отримання цієї інформації;
4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.
Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.
Не є банківською таємницею інформація щодо наявності або відсутності заборгованості за простроченими кредитами по конкретній банківській установі та перелік позичальників, які мають таку заборгованість. Основною умовою статусу такої інформації є обставини щодо кредитування за бюджетні кошти або під гарантію Уряду.
При одержанні конфіденційної інформації, що містить банківську таємницю, прокурор відповідно до вимог ст. 61 Закону має вжити заходів до її збереження.
У разі відмови прокурору в наданні необхідної для перевірки інформації відповідні службові особи повинні нести відповідальність, передбачену ч. 1 ст. 185-8 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Необхідно зазначити, що Цивільним процесуальним кодексом України встановлено порядок розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб, яким може скористатися прокурор під час перевірки.
Згідно зі ст. 287 ЦПК заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випадках, встановлених законом, подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу.
Відповідно до ст. 288 ЦПК у заяві до суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи має бути зазначено:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) ім’я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника заявника, коли заява подається представником;
3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;
4) обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено;
5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.
За наявності відомостей про порушення в діяльності комерційного банку прокурор може звернутися в передбаченому законом порядку щодо проведення перевірки до установи НБУ, при необхідності - до іншого контролюючого органу (податкової та контрольно-ревізійної служб, фінвідділу).
Якщо перевірка додержання законів здійснюється в комерційному банку безпосередньо силами прокуратури, представники вказаних органів на підставі п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України Про прокуратуру можуть бути залучені для участі в ній як спеціалісти та одночасно як посадові особи, наділені відповідними повноваженнями по встановленню та усуненню фінансових порушень. Використовуючи свої спеціальні знання і навики, залучені спеціалісти сприяють працівникам прокуратури у виявленні, закріпленні та вилученні доказів, дають пояснення з приводу спеціальних питань, які виникають при проведенні перевірки.
Слід мати на увазі, що перевірки банківських установ здійснюються службами банківського нагляду і валютного контролю в межах повноважень НБУ. Проведення перевірок та ревізій фінансово-господарської діяльності банківських установ не належить до компетенції НБУ.
При перевірці додержання банківського законодавства прокурор повинен ознайомитись в банківській установі з такими документами та матеріалами:
- статистичними звітами (про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість, про кредитні операції банку, про вимоги за наданими кредитами, про іноземні інвестиції в Україну та інші);
- фінансовими звітами (про фінансові результати, про рух грошових коштів);
- установчим договором;
- статутом банку;
- положенням про філію або відділення банку;
- ліцензіями на здійснення окремих видів діяльності;
- положенням про кредитний комітет;
- кредитними справами;
- угодами на розрахунково-касове обслуговування;
- матеріалами перевірок банківської установи НБУ, іншими органами державного контролю, аудиторськими організаціями;
- скаргами клієнтів банку;
- листуванням з правоохоронними та судовими органами.

Перевірці підлягають такі основні питання:

1. Законність створення комерційного банку та його статутна правоспроможність:
- чи дотриманий порядок державної реєстрації банку (ст. 17 Закону);
- чи має банк відповідні ліцензії НБУ на здійснення банківської діяльності (ст. 19 Закону);
- чи дотриманий порядок відкриття філій і представництв банку на території України (ст. 23 Закону);
- чи не порушений порядок формування статутного капіталу банку (ст. 32 Закону);
- чи дотримуються встановлені обмеження щодо діяльності банків (ст. 48 Закону);
- чи не обмежують банки право клієнта на отримання інформації (ст. 56 Закону).
За організаційно-правовою формою банки в Україні створюються на акціонерних або пайових засадах у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Учасниками банків можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України (далі КМУ) або уповноважених ним органів. Не можуть бути учасниками банку юридичні особи, у яких банк має істотну участь (істотна участь - це пряме або опосередковане, самостійне або спільне володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи), а також об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації.
Державна реєстрація банків відповідно до ст. 17 Закону здійснюється НБУ на підставі таких документів, наданих уповноваженими засновниками банку особами:
- заяви про реєстрацію;
- установчого договору (крім державного банку);
- статуту банку;
- рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або постанови КМУ про створення державного банку;
- бізнес-плану, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегії діяльності банку на найближчі три роки згідно із встановленими НБУ вимогами;
- інформації про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку (у разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі);
- бухгалтерської і фінансової звітності за останні чотири звітні періоди (квартали) - для учасників - юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;
- довідки Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) - для учасників - фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;
- відомостей про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;
- копії платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку;
- нотаріально завірених копій установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;
- копії звіту про проведення відкритої підписки на акції - для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;
- відомостей про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.
Для створення та реєстрації банків з іноземним капіталом його засновники зобов’язані отримати попередній дозвіл НБУ (ст. 21 Закону). За умови, що іноземний інвестор набуває істотної участі, для державної реєстрації додатково до зазначених документів подаються легалізовані у встановленому порядку документи, передбачені ст. 22 Закону.
Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи.
НБУ видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою.
Банки можуть відкривати філії та представництва за згодою НБУ (ст. ст. 23, 25 Закону, Положення про порядок створення і державної реєстрації комерційних банків, відкриття їх філій, представництв, відділень). Реєстрація філій і представництв банків здійснюється шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру банків.
Статут банку повинен відповідати вимогам Закону та нормативним актам НБУ. У ньому обов’язково має бути зазначено: найменування банку; його місцезнаходження; організаційно-правова форма; види діяльності, які має намір здійснювати банк; розмір та порядок формування статутного капіталу банку; види акцій банку, їх номінальна вартість, форми випуску акцій (документарна або бездокументарна), кількість акцій, що купуються акціонерами; структура управління банком, органи управління, їх компетенція та порядок прийняття рішень; порядок реорганізації та ліквідації банку; порядок внесення змін та доповнень до статуту банку; розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку; порядок розподілу прибутків та покриття збитків; положення про аудиторську перевірку банку; положення про органи внутрішнього аудиту банку.
Статутний капітал банку формується відповідно до вимог Закону та установчих документів банку.
Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків, які резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти - в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях.
Статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел.
Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов’язання щодо оплати паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал повністю оплачено.
Банк не має права без згоди НБУ зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого рівня. Капітал банку не може бути меншим статутного капіталу, необхідного для заснування банку.
Забороняється використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення.
Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше:
а) для місцевих кооперативних банків - 1 мільйона євро;
б) для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на територіїоднієї області, - 3 мільйони євро;
в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієїУкраїни, - 5 мільйонів євро.
Банки мають право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії (ст. 19 Закону). Без її отримання не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Банківська ліцензія надається НБУ на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують: наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється Законом; забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями; наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.
НБУ може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені умови не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. У такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.
Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.
Філії банків здійснюють діяльність за наявності дозволу їх банку. Банки мають право надавати письмовий дозвіл своїм філіям на здійснення операцій у межах отриманих банківських ліцензій та дозволів (Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій).
Статтею 48 Закону встановлені обмеження щодо діяльності банків. Зокрема, банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.
Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.
Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:
а) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківськихфункцій;
б) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;
в) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.
Стаття 53 Закону забороняє банкам укладати договори з метою обмеження конкуренції та монополізації умов надання кредитів, інших банківських послуг, встановлення процентних ставок та комісійної винагороди.
Банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку, вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції.
Факти недобросовісної конкуренції щодо надання банком тих чи інших банківських послуг або здійснення операцій є підставою для заборони цьому банку подальшого надання таких послуг або здійснення операцій.
Під час перевірки питань законності створення та статутної правоспроможності комерційного банку прокурору, перш за все, необхідно проаналізувати наявну інформацію про діяльність банку, професійну діяльність його працівників, випадки перевищення повноважень посадовими особами банку, порушень нормативно-правових актів НБУ та рішень органів управління банку (у т. ч., вивчивши відомості служби внутрішнього аудиту, яка є органом оперативного контролю правління банку).
Також слід звернути увагу на додержання вимог законодавства щодо придбання юридичними чи фізичними особами істотної участі у банку (згідно зі ст. 34 Закону пряме або опосередковане володіння чи контроль 10, 25, 50 та 75 відсотками статутного капіталу банку чи права голосу придбаних акцій (паїв) в органах управління банку потребує обов’язкового дозволу НБУ за умови бездоганної ділової репутації таких осіб).
Особливу увагу слід звернути на додержання вимог ст. 36 Закону про утворення резервного та інших фондів банку. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше 5 відсотків від прибутку банку до досягнення ними 25 відсотків розміру регулятивного капіталу банку. У разі коли діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, НБУ має право вимагати від банку збільшення розміру резервів щорічних відрахувань до них.
У разі здійснення банком операцій із залученням вкладів фізичних осіб слід перевірити повноту та своєчасність внесення ним зборів до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який функціонує відповідно до Закону України Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Належить також з’ясувати, чи виконуються вимоги ст. ст. 16, 23, 25 Закону щодо інформування НБУ про зміни у статутних документах банку, відкриття представництва, філії тощо.

2. Дотримання порядку відкриття та закриття рахунків у комерційному банку.
Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб’єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій.
Прокурору слід звернути увагу, що при відкритті усіх видів рахунків банк вже не зобов’язаний повідомити про це податкову інспекцію за місцем реєстрації власника рахунка у триденний строк, як це було передбачено раніше. Обов’язок повідомляти податкові органи покладено на власника рахунку.
Для відкриття в банку рахунку господарюючим суб’єктом надаються такі документи:
- заява про відкриття поточного рахунку (заяву підписує керівник юридичної особи або інша уповноважена на це особа);
- копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчена нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію (у разі відкриття поточних рахунків юридичним особам, які утримуються за рахунок бюджетів, цей документ не вимагається);
- копія належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту, засновницького договору, установчого акта, положення), засвідчена органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально;
- копія довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
- копія документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчена органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
- картка із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчена нотаріально або організацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований, в установленому порядку (до картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України або установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів).
Юридичні особи, які використовують найману працю і відповідно до законодавства України є платниками страхових внесків, додатково до вищезазначеного переліку документів мають подати такі документи:
- копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
- копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.
Інформацію про те, що юридична особа не використовує найману працю і не є платником страхових внесків, клієнт обов’язково зазначає в заяві про відкриття поточного рахунку в рядку Додаткова інформація.
Банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Банки зобов’язані ідентифікувати клієнтів, які відкривають рахунки, а також осіб, уповноважених діяти від їх імені, у порядку, установленому законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами НБУ. Рахунок клієнту відкривається лише після його ідентифікації банком.
Не менш важливим питанням прокурорської перевірки є порядок закриття рахунків у банках.
Поточні рахунки клієнтів банків закриваються:
- на підставі заяви клієнта;
- на підставі рішення органу, на який законом покладено функції щодо припинення юридичної особи;
- на підставі відповідного рішення суду про ліквідацію суб’єкта господарювання;
- у разі смерті власника рахунку - фізичної особи (за зверненням до банку спадкоємців);
- на інших підставах, передбачених законодавством України або договором між банком і клієнтом.
Банк протягом трьох робочих днів з дня закриття рахунку (включаючи день закриття рахунку) повідомляє про це відповідний орган державної податкової служби.

3. Дотримання порядку організації розрахунково-касового обслуговування.
Взаємовідносини між банками та їх клієнтами будуються на договірних засадах і здійснюються на платній основі.
Банк укладає договір з клієнтом на розрахунково-касове обслуговування, який включає комплекс взаємних зобов’язань, при цьому банки нерідко порушують нормативні строки проходження документів.
Слід мати на увазі, що банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
З банків-порушників відповідно до Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні стягується пеня.
Здійснюючи перевірку з даного питання також слід звернути увагу на повноваження банків при використанні клієнтами валютних рахунків. Зокрема, резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов’язань перед нерезидентами, зобов’язані здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів.
Згідно зі ст. 5 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті у разі порушення резидентами вказаних термінів придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

4. Законність операцій з іноземною валютою.
Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ Про систему валютного регулювання і валютного контролю операції з іноземною валютою можуть здійснюватись тільки за наявності спеціальної ліцензії, яка видається НБУ. Якщо такі операції здійснювались без ліцензії, визначається їх кількість та обсяг у відповідних іноземних валютах для подальшого вирішення питання про застосування до комерційного банку фінансових санкцій. Необхідно вивчити агентські угоди між банком і суб’єктами підприємницької діяльності на відкриття пунктів купівлі-продажу. Як комерційні банки здійснюють контроль за діяльністю обмінних пунктів.
Згідно з Інструкцією про прядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України для забезпечення валютного обслуговування фізичних осіб-резидентів та нерезидентів організовуються пункти обміну валюти.
Відкривати пункти обміну валюти для здійснення валютно-обмінних операцій, у тому числі на підставі укладених з юридичними особами-резидентами агентських договорів, погоджених відповідним територіальним управлінням НБУ, мають право:
- банки, що отримали банківську ліцензію та письмовий дозвіл НБУ на здійснення неторговельних операцій з валютними цінностями;
- фінансові установи, що отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями.
Відкриття пунктів обміну валюти банком дозволяється лише на території того територіального управління, на території якого розташований цей банк.
Банки реєструють у територіальному управлінні пункти обміну валюти за умови дотримання вимог вказаної Інструкції щодо кваліфікації касирів, забезпечення цих пунктів засобами для визначення справжності банкнот і дорожніх чеків та наявності реєстратора розрахункових операцій.
Проведення операцій у пункті обміну валюти розпочинається лише після його реєстрації в територіальному управлінні, а також реєстрації реєстратора розрахункових операцій у податковому органі та на підставі наказу по банку про відкриття пункту обміну валюти.
У пункті обміну валюти в наявності мають бути такі документи:
- копія довідки про реєстрацію пункту обміну валюти в територіальному управлінні, скріплена печаткою банку;
- витяг з наказу банку про відкриття пункту обміну валюти, який має бути засвідчений підписом керівника банку та скріплений печаткою банку;
- торговий патент згідно із Законом України Про патентування деяких видів підприємницької діяльності;
- журнал обліку валютно-обмінних операцій у разі виходу з ладу реєстратора розрахункових операцій.
Згідно з Декретом банки, які одержали відповідну ліцензію НБУ, мають право від свого імені купувати і продавати іноземну валюту на міжбанківському ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів. Також мають право купувати та продавати іноземну валюту фізичним особам.

5. Додержання встановленого законодавством порядку кредитування юридичних та фізичних осіб.
При з’ясуванні обставин надання кредитів слід мати на увазі, що відповідно до ст. 49 Закону банк зобов’язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, дотримуватись встановлених НБУ вимог щодо концентрації ризиків.
Банківський кредит - це позичальний капітал банку у грошовій формі, який надається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, які мають ліцензію НБУ та виступають одночасно як покупці та продавці тимчасово вільних коштів. Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на поточних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитних рахунках, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.
Згідно зі ст. 346 Господарського кодексу України для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи:
- клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею;
- техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації;
- інші необхідні документи.
Кредитні відносини між сторонами виникають на підставі кредитного договору, який укладають кредитор та позичальник виключно у письмовій формі. Усі відомості про позичальника та інформація, одержання якої необхідно при укладанні та виконанні договору, формується у його кредитній справі.
Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб’єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.
Кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.
Також прокурор повинен звернути увагу на виконання вимог, які пред’являються до кредитних угод з позичальниками іноземних кредитів, що залучаються під гарантії або інші зобов’язання КМУ та передбачені ст. 14 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність, постановою КМУ від 27.11.1998 № 1879 Про заходи щодо додаткового забезпечення гарантійних або інших зобов’язань КМУ, які надаються в забезпечення зобов’язань юридичних осіб-резидентів, та вдосконалення системи відшкодування ними витрат державного бюджету.
Законодавство забороняє надання кредитів на покриття збитків господарської діяльності позичальника, на формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та господарських товариств.
Перевіряючи питання щодо надання кредиту за рахунок бюджетних коштів, прокурору слід з’ясувати у відділенні Державного казначейства, які банки уповноважені обслуговувати бюджетні кошти, відкриваючи бюджетні рахунки; чи не було випадків, коли такі рахунки відкривалися у комерційних банках, які не мають відповідного дозволу.
Оскільки зазіхання на цільові бюджетні кошти може відбуватися як під час їх розподілу, так і під час використання бюджетних кредитів, прокурор повинен з’ясувати такі питання:
1) законність розподілу кредитних ресурсів (якими нормативними актами передбачено виділення бюджетного пільгового кредиту і на які цілі; кому, якій організації, посадовій особі був доручений розподіл цільових кредитів; кому, на які цілі і на яких умовах виділялися кошти; чи вивчалася можливість претендента виконати роботи,обумовлені кредитною угодою та її цілями, та ін.; чи мало місце використання коштів бюджетного кредиту на цілі, безпосередньо не пов’язані з цілями кредитування; чи не були привласнені кредитні ресурси посадовими особами, які їх розподіляли; які наслідки таких протиправних дій, розмір збитків;
2) законність одержання та використання пільгових кредитів виконавцями відповідних програм (хто, на які цілі, у якому розмірі та на яких умовах одержав бюджетні кошти.
Під час перевірки прокурор повинен ретельно вивчити кредитну справу юридичної (фізичної) особи, передусім тієї, яка одержала кредити за рахунок державних бюджетних та позабюджетних коштів, звернувши увагу на такі документи:
1. Офіційний лист-заявку потенційного позичальника з проханням про надання кредиту.
Зазвичай такі звернення складаються на фірмовому бланку організації на ім’я першого керівника банку. У тексті листа вказується сума кредиту, яку передбачається отримати, вид кредиту, його цільове призначення, строк користування кредитними ресурсами, у ряді випадків бажана відсоткова ставка, стисла характеристика кредитного забезпечення.
2. Техніко-економічне обґрунтування (бізнес-план проекту).
Під час аналізу цього документа слід звернути увагу на: можливості реалізації товару (у випадку, коли кредит запитується на звичайну товарну операцію), виконання інших програм та ін.; чи не завищена кінцева ціна реалізації товару (надання послуг та ін.), що призводить до формально позитивних фінансово-економічних показників кредитного проекту; чи не занижені витрати, пов’язані з реалізацією кредитного проекту (заниження може поширюватися практично на всі статті витрат, пов’язані з проектом, від цін на придбані товари до витрат на транспортування і виплату заробітної плати робітникам); наскільки точно відбито в техніко-економічному обґрунтуванні вплив оподаткування, чи присутня в проекті схема оптимізації виплати податків.
3. Контракти, спрямовані на реалізацію проекту.
При цьому клієнт повинен надати в банк не тільки основні договори в частині поставки товарів чи проведення будівельно-монтажних робіт і поставки обладнання, але й допоміжні: на транспортування, експедицію, охорону, страхування, збереження та ін., які повинні забезпечувати програму, під яку планується одержання кредиту у повному обсязі.
4. Дані про фінансовий стан позичальника за звітний період (як мінімум, за рік).
Як правило, під фінансовою звітністю розуміється стандартна звітність (бухгалтерські баланси за звітний та попередній рік, звіти про доходи та збитки), яка подається до податкових органів, а також спеціальні звіти, наприклад, банківські витяги з рахунків клієнта, які підтверджують обсяг та характер грошового обігу.
5. Документи по забезпеченню кредитної угоди, зокрема застава нерухомості.
При цьому слід перевірити: чи належить запропонований об’єкт позичальнику або його гаранту; чи не перебуває такий об’єкт під наступною або попередньою заставою (довідка державної нотаріальної контори про те, що об’єкт не обтяжений відповідними зобов’язаннями); чи не виступає предметом застави майно, що не входить до переліку, встановленого ст. 4 Закону України Про заставу, або продукція, яка швидко псується, з обмеженим терміном реалізації та ін.
Відстеження фактичної витрати кредитних коштів, ревізійне (експертне) дослідження спеціалістами за вимогою прокурора реальної діяльності комерційної структури можуть підтвердити чи спростувати той факт, що взяті в кредит кошти не спрямовувалися на цілі, зазначені в кредитній угоді.
У першу чергу необхідно звернути увагу на кредити, які вчасно не повернуті позичальниками. У разі, коли одержувачі кредиту посилаються на неможливість його своєчасного повернення внаслідок непередбачуваних обставин, на злочинний характер фінансової діяльності можуть вказувати такі ознаки :
- великі суми кредитного зобов’язання;
- фіктивні адреси одержувачів кредиту;
- підроблені документи, надані в обґрунтування кредитного договору про гарантії повернення кредиту або про використання кредитних коштів;
- однакові адреси для різних одержувачів кредиту;
- наявність позик або банківських рахунків за межами сфер діяльності господарського суб’єкта;
- видача позик за дорученням;
- участь банку у позиці, виданій іншим банком;
- невідповідність витрат одержувача кредиту його прибуткам.
Порушення порядку кредитування юридичних осіб і громадян завдає істотної шкоди не тільки комерційному банку, але й інтересам держави, оскільки значна частина кредитних ресурсів надається комерційним банкам України НБУ.
Прокурору необхідно проаналізувати наявність договорів між банком та іншими підприємствами і установами про спільну діяльність, реалізацію господарських проектів та ін. і з’ясувати, чи не було подальшого кредитування такого ділового партнера банку.
Слід мати на увазі, що незаконне одержання кредитів може здійснюватися таким шляхом:
- створення фіктивних фірм, найчастіше на підставних осіб, виключно з метою одержання кредиту та його привласнення;
- виготовлення підроблених документів, які удають видимість фінансової спроможності (недостовірні бізнес-плани та техніко-економічні обґрунтування очікуваних інвестицій за рахунок кредитних коштів);
- виготовлення підроблених документів в обґрунтування кредитного запиту, договорів про нібито укладені угоди;
- надання підроблених документів на право одержання кредиту на пільгових умовах, за заниженою процентною ставкою;
- надання для забезпечення повернення кредиту підроблених або отриманих неправомірним шляхом гарантійних листів від імені солідних державних або комерційних структур;
- надання у заставу майна, яке не може забезпечити виконаннякредитної угоди внаслідок завищення його ціни, перебування під заставою заіншою угодою, або такого, що не належить одержувачу кредиту;
- підкупу банківських працівників з метою схилення до видачі кредитів з порушенням економічних нормативів, вимог забезпечення повернення кредиту.
Найбільш поширеними порушеннями при кредитуванні, на які слід звернути увагу, можуть бути такі:
- при видачі кредиту не вивчається належним чином кредитоспроможність позичальників (відсутні необхідні для отримання кредиту документи позичальника чи поручителя).
- зловживання службовими особами банку при укладанні кредитних договорів з метою заволодіння майном банківської установи або позичальників.
- кредити надаються за змовою посадових осіб банку з представникамикомерційних структур спеціально для привласнення одержаних коштів безнаміру повернення, для чого можливе створення фіктивних підприємств.
- надання кредитів у перевищення лімітів, встановлених для відділень банків.
- кредитування збитків підприємств та погашення раніше виданих кредитів.
- документи, які надаються для отримання кредиту, є фіктивними.
- кредитні кошти витрачаються позичальником не за цільовим призначенням.
- службовими особами банківських установ не встановлюється наявність переданого в заставу майна.
- службовими особами банків неналежним чином перевіряється схоронність заставленого майна, внаслідок чого втрачається можливість повернення коштів.
- позичальник без офіційного дозволу банку-заставодержателя в порушення Закону України Про заставу реалізує заставлене майно, належну його заміну не проводить.
- позичальник з метою отримання кредиту передає в заставу банку майно, яке не є його власністю.
- під заставу надається завідомо неліквідне майно;
- банками не здійснюється контроль за своєчаснимповерненням кредитів (через недбалість чи за змовою з позичальником),внаслідок чого останні використовують одержані кошти в обігу, одержуючипри цьому прибуток, який не контролюється податковими органами;
- усупереч Закону України Про заставу майно, яке залишається у володінні заставодавця, не страхується останнім на користь заставодержателя;
- поручителями виступають неплатоспроможні суб’єкти;
- документи кредитної справи підписуються неуповноваженою на те особою згідно з установчим договором та статутом підприємства-позичальника;
- під видом позики фізичній особі кредитується юридична особа з метою поповнення тіньових обігових коштів і отримання неконтрольованих податками прибутків.

6. Додержання законодавства при здійсненні банками окремих операцій.
Крім вказаних вище банківських операцій Закон надає право банкам на здійснення низки інших операцій та угод.
Зокрема, із наведених у ст. 47 Закону банківських операцій прокурорам необхідно звернути увагу на такі:
- організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
- лізинг;
- здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб.
Щодо купівлі та продажу банками цінних паперів, то в цьому питанні прокурору треба спрямувати перевірку на додержання законодавства при здійсненні фінансових операцій з цінними паперами підприємств із державною часткою власності або за бюджетні кошти.
Відповідно до Закону України Про фінансовий лізинг за договором фінансового лізингу лізингодавець (банк) зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Додержання вимог вказаного Закону необхідно перевіряти прокурору лише тоді, коли лізингоодержувачем виступає господарюючий суб’єкт із державною часткою власності, предметом лізингу є державне або комунальне майно та при вказаних правовідносинах використовуються бюджетні кошти.
З аналогічних позицій треба виходити прокурору під час перевірки додержання законодавства при здійсненні банками інвестиційних операцій, а саме, коли використовуються кошти державного бюджету.

ІІІ. Додержання законодавства в діяльності територіального управління НБУ

НБУ та його територіальні управління уповноважені державою на виконання такої функції, як здійснення банківського нагляду. Під ним розуміють систему контролю та активних упорядкованих дій НБУ, спрямованих на додержання банками законодавства України і встановлених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників і кредиторів банку.
У широкому розумінні банківський нагляд — це система, якою користується держава, щоб гарантувати стабільність фінансової системи та її безпеку.
Його повна відсутність – це створення потенційних умов для фінансових правопорушень та зловживань, це можливість банкрутства банку, це збитки, яких зазнали вкладники (а не засновники, як правило), це втрата довіри до банківської сфери, а отже, і різке зменшення надходження вільних коштів до банківського обігу, послаблення вітчизняного ринку позичкових капіталів, зменшення вкладання коштів у виробництво, втрата зацікавленості інвестора, послаблення національної валюти тощо.
Тому виконання цієї функції є основним предметом прокурорської перевірки в територіальних управліннях НБУ.
Банківський нагляд включає в себе власне нагляд за банками, що називається дистанційним або документарним, та інспектування (інспекційні перевірки на місцях).
Дистанційний контроль - перевірка звітності, яку надають банки. Він дозволяє передбачати проблеми, які можуть впливати на платоспроможність і ліквідність банків і призвести до їх банкрутства.
Інспекційні перевірки на місцях дають можливість перевірити ступінь достовірності інформації, яку банки передають наглядовим органам, та сформувати максимально точне уявлення про фінансовий стан банку і якість його менеджменту.
Згідно зі ст. 23 Закону територіальні управління НБУ діють від імені НБУ в межах отриманих від нього повноважень. Завдання і функції управлінь визначаються Положенням, що затверджується НБУ.
При виконанні зазначеної функції управління НБУ зобов’язані:
1. Здійснювати контроль за дотриманням банками вимог, виконання яких дає їм право здійснювати операції згідно з наявною банківською ліцензією, письмовим дозволом та ліцензією на виконання окремих операцій.
2. Контролювати діяльність банків та їх установ на відповідній території незалежно від місцезнаходження головного банку, зокрема дотримання ними вимог нормативно-правових актів НБУ, ефективність і раціональне використання всіх кредитних ресурсів на відповідній території.
3. Здійснювати контроль за дотриманням банками економічних нормативів, установлених НБУ.
4. Здійснювати контроль за виконанням банками та їх установами заходів попереднього реагування чи примусових заходів, що застосовуються згідно з результатами інспектування або перевірок.
5. Здійснювати контроль за роботою банків за кореспондентськими рахунками, що зареєстровані НБУ.
6. Здійснювати контроль за сплатою банками обов’язкових зборів до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
7. Проводити усі види перевірок банків та філій (відділень) на відповідній території, крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності, звітувати за результатами перевірок перед НБУ.
8. Збирати та обробляти статистичну звітність з питань нагляду та здійснювати контроль за її достовірністю.
9. Забезпечувати контроль за виконанням установами банків вимог чинного законодавства та нормативно-правових актів НБУ з питань розрахунків.
10. Вживати відповідних заходів для забезпечення платоспроможності та ліквідності банків і банківських установ, запобігати кризовим явищам у їх діяльності.
11. Контролювати своєчасність та повноту подання банками фінансової звітності, здійснювати її аналіз, відповідно реагувати на виявлені порушення та подавати її НБУ згідно з визначеними ним формами та строками.
12. Надавати правоохоронним органам інформацію за результатами виїзного інспектування банків про факти, що можуть свідчити про їх злочинну діяльність або їх клієнтів, та інші правопорушення, скоєні працівниками банків.
13. Проводити претензійно-позовну роботу щодо сплати банками штрафів.
Під час перевірки в управліннях НБУ прокурору необхідно ознайомитися з такими документами:
- статистичними звітами (про кількість виявлених порушень валютного законодавства, допущених банками і фінансовими установами, та вжиті до порушників заходи; про застосування НБУ до банків заходів впливу; про виявлені системою банківського нагляду НБУ порушення банківського законодавства, у тому числі ті, що можуть свідчити про злочинну діяльність, та вжиті щодо них заходи тощо);
- статистикою сумнівної та безнадійної заборгованості в розрізі банківських установ, а також інформацією щодо кількості банківських установ;
- положенням про управління;
- планами роботи;
- актами (матеріалами) інспекційних перевірок банківських установ;
- матеріалами відомчих перевірок НБУ;
- зверненнями юридичних та фізичних осіб;
- листуванням із правоохоронними органами.
Перевірці підлягають такі питання:
1. Здійснення постійного нагляду за додержанням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків банківського законодавства.
2. Застосування повноважень щодо банківського нагляду.
3. Виконання планів інспекційних перевірок.
4. Повнота та своєчасність застосування заходів впливу за результатами виявлених порушень у діяльності банків та інших осіб.
Відповідно до ст.71 Закону кожний банк є об’єктом перевірки на місці інспекторами управлінь НБУ чи призначеними ним аудиторами. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого НБУ. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Про її проведення управління НБУ зобов’язане повідомити банк не пізніше ніж за 10 днів до її початку.
За результатами інспекційних перевірок, у разі виявлення порушень, територіальні управління НБУ:
- застосовують фінансові санкції та інші заходи впливу до уповноважених банків, які отримали ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями;
- подають пропозиції НБУ щодо обмеження, зупинення, припинення здійснення банком окремих операцій, відкликання ліцензії на здійснення окремих операцій, у тому числі з валютними цінностями, продовження обмеження чи зупинення здійснення банком окремих операцій або відновлення здійснення банком окремих операцій, якщо прийняття рішення належить до компетенції НБУ;
- у разі порушення банками вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ або здійснення ними ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, адекватно допущеним порушенням застосовують заходи впливу відповідно до повноважень, установлених нормативно-правовими актами НБУ, а також надають пропозиції щодо застосування заходів впливу Генеральному департаменту банківського нагляду;
- порушують перед засновниками банків питання про скликання зборів учасників банків у разі виникнення загрози їх банкрутства та в інших випадках, пов’язаних із захистом інтересів вкладників і банків-кореспондентів;
- приймають рішення про обмеження або зупинення здійснення банком окремих операцій, продовження обмеження або зупинення здійснення банком окремих операцій в межах своєї компетенції.
Також, за наявності підстав, уповноважені посадові особи територіальних управлінь НБУ складають протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені КУпАП, зокрема ст. ст. 166-5 (порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку), 166-6 (порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи), 166-7 (протидія тимчасовій адміністрації або ліквідації банку), 166-8 (здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії). Керівники територіальних управлінь НБУ та їх заступники розглядають протоколи (справи) про адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст. 166-5 та 166-6 КУпАП. Інші розглядаються судом.




IV. Особливості реагування прокурора на порушення законодавства про банки і банківську діяльність

Реагуючи на виявлені порушення законодавства про банки і банківську діяльність, прокурор використовує весь комплекс повноважень, передбачених ч. 2 ст. 20 Закону України Про прокуратуру, - вносить приписи і подання, приносить протести про усунення порушень закону, порушує в установленому законом порядку кримінальні справи, дисциплінарні провадження або провадження про адміністративне правопорушення. При цьому прокурорське реагування спрямовується на захист прав громадян та інтересів держави.
Залежно від виду порушення обирається передбачений Законом України Про прокуратуру відповідний захід реагування.
Як зазначалося вище, уповноважені особи НБУ та його територіальних управлінь, за наявності підстав, складають протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. ст. 166-5, 166-6, 166-7, 166-8 КУпАП. Отже, у разі виявлення прокурорською перевіркою вчинення службовими особами банку вказаних адміністративних порушень, при цьому НБУ або його територіальним управлінням зазначені заходи реагування не вживалися, прокурор зобов’язаний винести постанову про порушення провадження про адміністративне правопорушення та направити її на розгляд до НБУ (територіального управління).
При виявленні підстав для представництва прокуратурою інтересів громадянина (коли особа неспроможна самостійно поновити свої порушені права та законні інтереси) або держави (виявлення порушень законодавства при здійсненні банківських операцій з бюджетними коштами або надання кредитів під гарантію Уряду) в суді у ході перевірки належить зібрати необхідні матеріали для підготовки позову, заяви до суду.
Зібрані матеріали повинні містити достатні дані щодо підстав для здійснення представництва, зокрема відомості про факт правопорушення та його обставини, характер спірних правовідносин, наявність вини, заподіяної шкоди, а також відповідати вимогам процесуального законодавства щодо доказів, а саме: містити інформацію щодо предмета доказування, підтверджувати обставини спору та бути достатніми для встановлення істини у справі.
Документи подаються в оригіналі або у копіях, засвідчених підписом посадової особи (із зазначенням її посади, прізвища та ініціалів) та печаткою органу, який надає копію документа. У разі звернення до суду з вимогами про визнання договору недійсним, його розірвання, визнання незаконним та скасування правового акта вказані документи обов’язково надаються в оригіналі. Якщо неможливо надати оригінали цих документів, необхідно вказати, від кого їх можна отримати. Акти перевірок не є достатніми доказами, оскільки вони не є первинними документами та викладені у них висновки не є для суду обов’язковими. На підтвердження викладених у таких актах обставин необхідно надавати первинні документи, пояснення осіб тощо.








HYPER13PAGE HYPER15


16