Сетевая библиотекаСетевая библиотека

Вавилонська царівна

Вавилонська царівна
Вавилонська царiвна Франсуа-Мари Аруэ Вольтер «Вавилонська царiвна» з-помiж фiлософських повiстей Вольтера особливо вирiзняеться своею наiвною простотою, в якiй наявнi атрибути схiдноi казки. Це повiсть про свiтле i сильне почуття, про вiрнiсть та щирiсть, пошук закоханими одне одного, яка дае автору змогу до своерiдного огляду полiтичного життя континенту, побаченого очима простакуватого азiата, який зауважуе смiшнi нiсенiтницi та забавнi дивакуватостi. Вольтер Вавилонська царiвна І Старий Бел,[1 - Бел – iм'я верховного божества у стародавнiх ассирiйцiв.] володар Вавилона, вважав себе першою людиною на землi, бо всi двiрськi пiдлесники так говорили йому, а всi iсторики його в цьому запевняли. Таку пиху могло виправдати хiба те, що його попередники справдi тридцять тисяч рокiв тому збудували Вавилон, а вiн його прикрасив. Вiдомо, що його палац i парк, якi мiстилися за кiлька парасангiв[2 - Парасанга – перська мiра довжини, приблизно 4,5 км.] од Вавилона, лежали мiж Тiгром i Євфратом, що обмивали цi чарiвнi береги. Його просторий будинок, на три милi вздовж фасаду, височiв аж до хмар. Навколо даху йшла мармурова балюстрада в п'ятдесят футiв заввишки, на нiй стояли величезнi статуi всiх царiв i великих людей. Цей дах, утворений з двох рядiв цегли, був укритий iз краю до краю широким шаром олова, на якому лежало на дванадцять футiв землi; а на цiй землi були посадженi цiлi гаi оливкових, апельсинових, лимонних, фiнiкових, кокосових, гвоздичних i коричних дерев, що утворювали алеi, крiзь якi не проходило сонячне промiння. Води Євфрату нагнiчувалися помпами в сто порожнистих колон, а звiдти текли до цих гаiв, сповнюючи собою просторi мармуровi водойми, i потiм, спадаючи iншими каналами, утворювали в парку каскади в шiсть тисяч футiв i сотню тисяч фонтанiв, якi били так високо, що ледве можна було побачити краi iх струменiв; згодом води знову поверталися до Євфрату. Висячi сади Семiрамiди,[3 - Висячi сади Семирамiди – висячi сади, спорудженi для легендарноi царицi Семирамiди Вважаються одним iз чудес свiту.] що багато столiть пiзнiше дивували Азiю, були тiльки безсилим наслiдуванням цих стародавнiх див, бо в епоху Семiрамiди все почало вироджуватися – i чоловiки, i жiнки. Але що було найчарiвнiше у Вавилонi, що затьмарювало все iнше, – так це едина володарева дочка, Формозанта[4 - Формозанта – iм'я, утворене вiд латинського слова formosa – прекрасна.] на ймення. Це з ii портретiв i статуй рiзьбив кiлька столiть пiзнiше Пракситель свою Афродiту[5 - Пракситель (IV ст… до Р. X.) – грецький скульптор, автор статуi Афродiти Кнiдськоi.] – ту, яку називають Венерою Каллiпiга.[6 - Маеться на увазi Венера Каллiпiга (греч. ????????? – та, що мае красивий зад), одна з античних статуй Венери невiдомого скульптора.] Яка рiзниця, о небо, мiж оригiналом i колiею! Отже й Бел пишався бiльше дочкою, нiж царством. Їй було вiсiмнадцять рокiв, iй треба було гiдного чоловiка. Але де його взяти? Старий оракул пророкував, що Формозанта належатиме тiльки тому, хто натягне лук Немврода.[7 - Нiмврод (Немврод) – вавилонський цар, згаданий у Бiблii, Немврода зображали мисливцем.] Цей Немврод, великий ловець перед Господом, залишив пiсля себе лука на сiм вавилонських футiв завбiльшки, з ебенового дерева, твердiшого за залiзо з Кавказьких гiр, яке кують у кузнях Дербента. Пiсля Немврода жоден смертний не мiг натягти цього чарiвного лука. Ще було сказано, що рука, яка зiгне цього лука, уб'е найстрашнiшого i найлютiшого з левiв, яких тiльки бачили у вавилонському цирку. Та це ще було не все: зiгнувши лука, переможець лева повинен був подолати всiх своiх суперникiв, але, головне, мав бути дуже розумним, могутнiм i чесним чоловiком, i повинен був володiти найрiдкiснiшим скарбом, який тiльки е в цьому свiтi. Три володарi зважилися домагатися руки Формозанти: фараон египетський, шах iндiйський i великий хан скiфський. Бел призначив день i мiсце для змагання в кiнцi свого парку, на широкiм просторi, який омивали води Тiгру i Євфрату, що зливалися тут. Навколо ристалища спорудили мармуровий амфiтеатр, де вмiщалося п'ятсот тисяч глядачiв. Навпроти амфiтеатру був трон царя, що мав з'явитися з Формозантою в супроводi свого двору, а праворуч i лiворуч, мiж троном i амфiтеатром, були мiсця для трьох суперникiв i для всiх iнших володарiв, що поцiкавилися б приiхати подивитись на цю врочисту церемонiю. Першим приiхав египетський фараон. Вiн сидiв на бику Апiсi[8 - Апiс – священний бик у стародавньому Єгиптi.] i тримав у руцi систр Ізiди.[9 - Систр Ізiди – староегипетський музичний iнструмент, вважався даром Ізiди – богинi плодючостi.] За ним iшли двi тисячi жерцiв, одягнених у бiлiше за снiг полотняне вбрання, двi тисячi евнухiв, двi тисячi магiв i двi тисячi воiнiв. Слiдом за ним незабаром приiхав цар iндiйський на колiсницi, в яку запряженi були дванадцять слонiв. Почет його був iще численнiший i блискучiший, нiж у египетського фараона. Останнiм з'явився цар скiфський. За ним iшли тiльки вибранi воiни, озброенi луками i стрiлами. За коня йому був чудовий тигр, якого вiн сам приборкав i який заввишки був такий, як найкращий персидський кiнь. Велична й iмпозантна постава цього державця затьмарила його супротивникiв; його бiлi оголенi м'язистi руки, здавалося, згинали вже лук Немврода. Спочатку трое володарiв простерлись ниць перед Белом i Формозантою. Єгипетський фараон подарував царiвнi двох найкращих нiльських крокодилiв, двох гiпопотамiв, двох зебр, двох египетських щурiв i двi мумii та книги великого Гермеса,[10 - Гермес – тут грецька назва египетського бога Тота, якого вважали засновником наук i мистецтва Йому приписували понад 30 тисяч книг.] якi вважав за найрiдкiснiший скарб на землi. Цар iндiйський подарував iй сто слонiв, на кожному з яких була визолочена башта, i поклав iй до нiг «Веди»,[11 - «Веди» – збiр давньоiндуських релiгiйних гiмнiв, iхнi священнi книги] писанi рукою самого Ксакi.[12 - Ксакi – перекручене Шак’ямунi, одне з iмен Будди.] Цар скiфський, що не вмiв нi читати, нi писати, подарував iй сто бойових коней, укритих чапраками iз шкур чорнобурих лисиць. Царiвна спустила очi перед своiми поклонниками i грацiозно й гiдно уклонилася iм. Бел звелiв одвести цих державцiв до призначених для них тронiв. – Чом не маю я трьох дочок? – сказав вiн iм. – Я зробив би сьогоднi щасливими шiсть осiб. Потiм вiн звелiв тягти жереб, кому першому випробувати лук Немврода. У золотий шолом укинули iмена трьох претендентiв. Першим вийшло iм'я египетського фараона, потiм iм'я iндiйського царя. Цар скiфський, глянувши на лука й на суперникiв, не шкодував, що буде третiм. Поки лагодилися до цiеi врочистоi спроби, двадцять тисяч пажiв i двадцять тисяч молодих дiвчат розносили прохолоднi напоi помiж лавами глядачiв. Увесь свiт визнавав тодi, що боги створили царiв тiльки на те, щоб вони повсякчас влаштовували учти, аби лиш учти тi були рiзноманiтнi; що життя людське надто коротке, щоб його якось iнакше використовувати; що судовi процеси, iнтриги, вiйни, суперечки жерцiв, якi виснажують людське життя, е речi безглуздi й жахливi; що людина народжуеться тiльки для радостi; що вона не кохалася б так пристрасно й стало в розвагах, коли б не була створена для них, що суть людськоi натури полягае в тому, щоб звеселяти себе, i що все iнше е божевiлля. Цю чудесну мораль заперечували завжди тiльки факти. Коли мав розпочатися цей iспит, що мусив вирiшити долю Формозанти, перед бар'ером з'явився невiдомий юнак, сидячи верхи на однорозi, в супроводi челядника, що iхав теж однорогом i тримав на кулацi великого птаха. Сторожа була вражена, побачивши на такому конi постать, що мала вигляд божества. То було, як говорили потiм, обличчя Адонiса на Геркулесовiм тiлi,[13 - Адонiс – юнак неймовiрноi вроди, коханий богинi Афродiти.] то була велич укупi з грацiею, його чорнi брови й довге русяве волосся – незнане у Вавилонi сполучення краси – зачарували присутнiх; весь амфiтеатр пiдвiвся, щоб краще його бачити, усi двiрськi жiнки втупили в нього здивованi погляди. Сама Формозанта, що спускала очi долi, пiдвела iх i почервонiла; трое королiв зблiдли. Всi глядачi, порiвнюючи Формозанту з невiдомим, вигукували: – В цiлому свiтi тiльки цей юнак такий самий вродливий, як i царiвна! Здивованi воротарi спитали в нього, чи вiн теж володар. Чужинець вiдповiв, що не мае честi бути ним, а приiхав здалеку, цiкавлячись побачити, чи е володарi, що гiднi були б Формозанти. Його челядника, однорогiв i птаха вiдвели до першого ряду; вiн низько вклонився Беловi, його дочцi, трьом королям i всiм присутнiм, потiм, червонiючи, сiв на свое мiсце. Двое однорогiв лягли йому бiля нiг, птах сiв йому на плече, а челядник, що нiс невеличку торбину, сiв поруч нього. Розпочалося змагання. Із золотого сагайдака витягли лук Немврода. Головний церемонiймейстер, що позад нього йшло п'ятдесят пажiв, а попереду двадцятеро сурмачiв, пiднiс його египетському фараоновi, що, давши поблагословити його жерцям i поклавши на голову биковi Апiсу, не мав сумнiву, що матиме перемогу. Вiн зiйшов на середину арени, зробив першу спробу, доклав усiх сил, викривляючись так, що весь амфiтеатр зареготав, а сама Формозанта усмiхнулася. Його первосвященик пiдiйшов до нього. – Нехай ваша величнiсть, – сказав вiн йому, – одмовиться вiд цiеi марноi честi. Ви, без сумнiву, переможете в iншому i подолаете лева, бо маете шаблю Озiрiса. Вавилонська царiвна повинна належати володаревi, що мае найбiльше розуму, – а ви вiдгадаете всi загадки. Вона повинна одружитися з найчеснотнiшим, – а ви такий i е, бо вас виховали египетськi жерцi; ii мае взяти найщедрiший, – а ви подарували iй двох кращих крокодилiв i двох найкращих щурiв, якi були в Дельтi;[14 - …якi були в Дельтi – дельта рiки Нiл] ви маете бика Апiса й книжки Гермеса, цi найрiдкiснiшi в свiтi речi; нiхто не зможе сперечатися з вами за Формозанту. – Маете рацiю, – сказав египетський король i повернувся до свого трону. Подали лук до рук iндiйського володаря, та вiн натер собi такi пухирi, що цiлих п'ятнадцять днiв не проходили, i вiн потiшав себе тим, що цар скiфський буде не щасливiший за нього. Та ось узяв лука й скiф; сила в ньому едналася зi спритнiстю; в його руках лук, здавалося, став трохи гнучкiший, вiн навiть трохи зiгнув його, але нiяк не мiг його натягти. Глядачi, в яких добре обличчя цього царя викликало прихильнiсть, зiтхали з цих малих успiхiв i вирiшили, що прекрасна царiвна нiколи не вийде замiж. Тодi невiдомий юнак одним стрибком перескочив на арену й, удаючись до скiфського царя, сказав йому: – Не дивуйтеся, ваша величнiсть, що не цiлком досягай мети. Цi ебеновi луки роблять у моiй краiнi, iх треба вмiти повернути певним способом. Ви маете бiльше заслуги, зiгнувши його, нiж я, напнувши. Тут вiн узяв стрiлу з сагайдака, наклав на тятиву, напнув ii й спустив стрiлу геть далеко за бар'ер. Мiльйони рук заплескали на це диво; весь Вавилон здригнувся вiд вигукiв, i всi прекраснi дами заговорили: – Яке щастя, що такий вродливий хлопець мае таку силу! Потiм вiн витяг iз кишенi невеличку бронзову платiвку, написав на нiй щось золотим вiстрям, прив'язав ii до лука й подав усе це царiвнi з грацiею, що захопила всiх присутнiх; потiм скромно повернувся на свое мiсце помiж птахом i челядником. Вавилон був вражений, трое королiв засмученi, а невiдомий, здавалося, нiчого не помiчав. Формозанта ще дужче здивувалася, прочитавши на прив'язанiй до лука бронзовiй платiвцi невеличкий вiрш, писаний доброю халдейською мовою: Немвродiв лук тугий – бiйцiв несхибна зброя, Амура дивний лук вражае серце нам. У ваших вiн руках. Любов'ю неземною Проймаете на смерть ви груди юнакам. Могутнi три царi прийшли на це змагання, Щоб усмiх ваш ясний здобути у бою. Не знаю я, кого жде вiчне раювання, Та кожен без вагань зустрiне смерть свою! Цей маленький мадригал не розгнiвив царiвни. Кiлька панiв старого двору критикували його, кажучи, що ранiше, за добрих давнiх часiв, Бела порiвняли б до сонця, Формозанту до мiсяця, шию ii до башти, груди до четверика пшеницi,[15 - Тут Вольтер пародiюе бiблiйний стиль «Пiснi пiсень» Соломона.] – вони говорили, що чужинець не мае фантазii i що вiн ухиляеться вiд правил справжньоi поезii, – але всi дами вважали, що вiршi дуже гречнi; вони були зачудованi, що людина, яка так добре натягае лука, мае такий розум. Фрейлiна сказала царiвнi: – Ваша величнiсть, от змарнованi таланти; до чого прислужаться цьому юнаковi його розум i лук Немврода? – Щоб чарувати, – вiдповiла Формозанта. – Ах! – сказала фрейлiна крiзь зуби. – Ще один мадригал, i дуже можливо, що його покохають. Тим часом Бел, порадившися з магами, заявив, що хоч жоден iз трьох царiв не натягнув лука Немврода, та все ж його дочка мае вийти замiж, i вона належатиме тому, хто подолае великого лева, навмисне для цього вiдгодованого в його звiринцi. Єгипетський фараон, вихований за мудрими звичаями своеi краiни, зауважив, що дуже смiшно, щоб одружити царя, наражати його на небезпеку вiд звiра. Вiн визнавав, що володiти Формозантою – це велика нагорода, але гадав, що коли лев задушить його, вiн нiколи не зможе одружитися з цiею прекрасною вавилонянкою. Цар iндiйський погоджувався з египтянином. Вони вирiшили, що володар Вавилона глузуе з них; що треба викликати вiйсько й покарати його; що в них е багато людей, якi матимуть за велику честь померти з наказу своiх володарiв, i тодi не спаде й волосинки з iхнiх святих голiв; що вони легко скинуть з престолу вавилонського царя, а потiм тягтимуть жереб, кому з них володiти прекрасною Формозантою. По цiй угодi обидва царi, не гаючись, вислали кожен до своеi краiни гiнцiв з наказом зiбрати армiю в триста тисяч чоловiк, щоб добути Формозанту. Тим часом скiфський цар сам вийшов на арену з шаблею в руцi. Вiн не був до нестями закоханий у чари Формозанти; слава була його единою пристрастю, вона й привела його до Вавилона. Вiн хотiв довести, що коли iндiйський i египетський володарi надто обережнi, щоб погодитися на зустрiч з левом, то сам вiн досить вiдважний, щоб пiти в бiй i пiдтримати честь царського вiнця, його незвичайна вiдвага не дозволила йому навiть узяти до послуг свого тигра. Вiн вийшов сам, легко озброений, у крицевому, прикрашеному золотом шоломi, над яким розвiвалися три бiлiшi за снiг кiнськi хвости. Проти нього випустили найбiльшого з левiв, що будь-коли зростали в горах Лiвану;[16 - …в горах Лiвану – гiрський масив у Захiднiй Ази мiж Сирiею та Лiваном.] страшнi його кiгтi могли, здавалося, розiрвати заразом трьох царiв, а величезна паща пожерти iх. Страшне рикання розлягалося по амфiтеатру. Два хоробрi бiйцi стрiмголов кинулися один на одного; вiдважний скiф устромив свою шаблю в пельку левовi, але вiстря ii, наткнувшись на один з тих мiцних зубiв, яких нiщо не могло зламати, розлетiлося на скалки, i страховище лiсiв, розлючене раною, вже запустило своi скривавленi кiгтi в тiло царя. Невiдомий юнак, зворушений небезпекою, що загрожувала мужньому царевi, наче блискавка кинувся на арену; вiн одрубав левовi голову так легко, як тепер на наших каруселях молодi кавалери збивають голови у маврiв або перснi. Потiм, витягти невеличку коробку, вiн подав ii скiфовi з такими словами: – У цiй коробочцi, ваша величнiсть, чистий ясенець, у який вiрять у моiй краiнi; вашi славнi рани загояться вiд нього в одну хвилину. Тiльки випадково не змогли ви подолати лева, та, незважаючи на це, ваша мужнiсть усiх нас захоплюе. Скiфський цар, бiльше схильний до вдячностi, нiж до заздростi, подякував своему визволителевi й, нiжно обнявши його, пiшов до свого покою, щоб прикласти ясенець до ран. Невiдомий дав левову голову своему челядниковi, який вимив ii у водоймищi, що було пiд амфiтеатром, i, випустивши з неi всю кров, витяг зi своеi торбинки клiщi, висмикнув ними з пащi лева сорок зубiв i вставив на iх мiсце сорок таких самих завбiльшки дiамантiв. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/volter/vavilonska-carivna/?lfrom=334617187) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом. notes Примечания 1 Бел – iм'я верховного божества у стародавнiх ассирiйцiв. 2 Парасанга – перська мiра довжини, приблизно 4,5 км. 3 Висячi сади Семирамiди – висячi сади, спорудженi для легендарноi царицi Семирамiди Вважаються одним iз чудес свiту. 4 Формозанта – iм'я, утворене вiд латинського слова formosa – прекрасна. 5 Пракситель (IV ст… до Р. X.) – грецький скульптор, автор статуi Афродiти Кнiдськоi. 6 Маеться на увазi Венера Каллiпiга (греч. ????????? – та, що мае красивий зад), одна з античних статуй Венери невiдомого скульптора. 7 Нiмврод (Немврод) – вавилонський цар, згаданий у Бiблii, Немврода зображали мисливцем. 8 Апiс – священний бик у стародавньому Єгиптi. 9 Систр Ізiди – староегипетський музичний iнструмент, вважався даром Ізiди – богинi плодючостi. 10 Гермес – тут грецька назва египетського бога Тота, якого вважали засновником наук i мистецтва Йому приписували понад 30 тисяч книг. 11 «Веди» – збiр давньоiндуських релiгiйних гiмнiв, iхнi священнi книги 12 Ксакi – перекручене Шак’ямунi, одне з iмен Будди. 13 Адонiс – юнак неймовiрноi вроди, коханий богинi Афродiти. 14 …якi були в Дельтi – дельта рiки Нiл 15 Тут Вольтер пародiюе бiблiйний стиль «Пiснi пiсень» Соломона. 16 …в горах Лiвану – гiрський масив у Захiднiй Ази мiж Сирiею та Лiваном.
КУПИТЬ И СКАЧАТЬ ЗА: 24.99 руб.